| |
Когда-то писал на украинском:
ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ
Летять місяці в нескінченнім хоралі,
Завершують року щасливий виток.
І вірять мисливці, що буде й надалі
Порядок в ділах і осмислений толк.
Любити природу – це перш за все дбати,
За фауну й флору в нас серце болить.
Її збережемо – то будемо мати,
А не збережемо – вона не простить!
СІЧЕНЬ
Така зима - що Боже правий!
Сніги, морози, заметіль.
В мисливців невідкладні справи:
Годують звірів звідусіль.
Пахуче сіно в годівниці
Кладуть із щедрої руки;
Набір кормів, немов в крамниці,
Живіть, ласуйте залюбки!
Зерновідходи, просо - птиці,
Для всіх куріпок й фазанів.
Дарунки з бойні - для лисиці,
Нелегко ж їй у плині днів!
Потрохи солі у сільниці –
Хоч не який, а вітамін!
Снопи вівса, немов копиці,
Розклали із усіх сторін.
Зайцям осичник нарубали
І конюшину привезли...
Таку їдальню обладнали,
Щоб звірі вижити змогли.
Хоч полювання ще триває
На хутряного та вовка, -
Про менших друзів кожен дбає:
В мисливця заповідь така.
ЛЮТИЙ
Глибокий сніг укрився настом.
Зростає більш тривалість днів.
Лежить земля німим баластом.
Дме дужий вітер із ланів.
Нелегко звіру виживати
Без їжі ситної й тепла.
Вже і борсук виходить з хати,
Ховрах із затишку житла.
Свинцеві нависають хмари,
Пливе відлига на поля.
Рефлекс єднає зайців в пари,
Від сну здригається земля.
І знов мисливці неустанно
Везуть для звірів свіжий корм.
Їх підгодовують старанно,
Усіх дотримуючись норм.
На білім просторі широкім
Залишив лось свої сліди,
Кричать сороки-білобоки,
Вже над селом туман, як дим.
Олені поскидали роги,
Щось розгулялись кабани.
Відходять болісні тривоги,
Все жде чарівної весни.
БЕРЕЗЕНЬ
А в полі - хоч би де травинка,
Одна пустельна білизна...
У хутрових вчинилась линька –
Вже їм вчувається весна.
Вітри південні дути стали,
І тане сніг у кожнім дні.
Озима вилізла з проталин,
Скрізь зеленіє вдалині.
Розтали ріки у долинах –
Рятуйте живність від води!
Он дикі гуси летять в клинах,
Качки вирівнюють ряди.
Вже й вовченята народились,
З'явилось безліч ховрахів.
Мисливцю, знищуй їх на милість
Всіх решти звірів та птахів.
Поволі сонце припікає,
У лісі проліски зросли.
Бруньки береза викидає,
Сніги всі водами зійшли.
Пісні вже чути від пернатих,
Як символ радості й життя.
Про зиму стало забуватись
І про всі труднощі буття.
КВІТЕНЬ
Зникає сніговий покрив,
Весна у повному розпалі.
Все квітень зеленню покрив,
Яріють неозорі далі.
Осіли крижні та чирки
На болотяні талі води.
Співають-жебонять струмки,
Як признак гарної погоди.
Триває повінь по ярах,
В куниць, тхорів і видр – приплоди,
Виводить пісню кожен птах,
Як дар для рідної природи.
Малят козулі привели,
Смішні пострибують зайчата.
Пернаті гніздечка звели, -
Радіє гвардія крилата.
Ще йде відстріл злих хижаків,
Собак для виводка парують,
Біля джерел й чагарників
Мисливці солонці готують.
Посадка захисних рослин
Та й кормових також триває,
І білих хмарок в небі плин
Пейзаж квітневий прикрашає.
ТРАВЕНЬ
В найкращім місяці весни
Ліси вдягаються у зелень.
Земля під дощиком рясним
Із трав пахучих килим стеле.
Росте потомство у тварин
І є у птахів пташенята.
В чарівнім розквіті рослин
Природа щедра та багата.
Вже лисенята вийшли з нір
На своє перше полювання.
У хорі птахів дивний бір
Снує симфонію кохання.
Бій перепілок у траві
Чарує душу спозаранку,
Щасливе птаство на ставі
Радіє теплому світанку.
В долині котиться туман,
З дощу виблискують дороги,
Кудись біжить за обрій лан,
Немов втікає із облоги.
Мисливці вийшли на відстріл
Бродячих псів, що чинять шкоду,
Зависло сонце поміж сіл,
Віншує радісну погоду.
ЧЕРВЕНЬ
Скотилось літо на поля,
А день ще довший у годині.
Медвяні пахощі земля
Дарує звіру і людині.
Росте перо у пташенят,
Линяють селезні на осінь.
Хмарки шикуються у ряд
І підпирають неба просинь.
І знов приплід малих зайчат
Дарують самки косоокі,
Козулі вже своїх малят
Ведуть на простори широкі.
Лисички рискають в полях,
Куріпки бігають по травах,
Смішне вовча наводить страх,
Бо також вийшло в своїх справах.
А сім смугастих кабанчат
Довкола зиркають очима,
А мати риє все підряд,
Веде якусь розвагу з ними.
Йде облік звірів та птахів,
Тренують псів до полювання,
Ще здобувають ховрахів,
Якщо, звичайно, є бажання.
ЛИПЕНЬ
Спекотне сонце сушить трави,
Повітря грає край доріг.
Лишили звірі всі забави,
Шукають тінь, як оберіг.
В лісах, болотах, очереті
Сховались птиці й хутряні.
Пробують крила свої в леті
Невпинні крижні в вишині.
Над ставом лунь незрушно висне,
Пильнує здобич будь-яку.
І не збагнеш: чи так, чи вмисне
Він сіє страх молодняку.
Струмок у хащах верболозу
Дарує свіжість чарівну.
Шпаку - співцю та віртуозу –
У спеку літню не до сну.
Аж ген, - за обрієм далеким, -
Схилилось небо до землі.
Вертають до житла лелеки –
Чекають діти їх малі.
Сезон уже не за горами,
Мисливці ждуть на відкриття.
Пташина доля йде до драми,
В якій актори - смерть й життя.
СЕРПЕНЬ
Стерня колюча на землі –
Жниварські кінчились роботи.
Все дике птаство на крилі,
Щодень відльоти та прильоти.
Йде літо тепле до межі,
Відчутна в кожнім дні хода.
Почали здвигнення вужі,
Бо сходить осінь молода.
Вже й розпочалось відкриття.
Йде полювання на пернатих.
Як все в угіддях до пуття,
То буде і трофей багатий.
Сидять мисливці в болотах,
Зорю стрічають в очереті.
І тільки чути „трах-тарах!”,
І птиці падають у леті.
Йде канонада не на жарт –
Свинець періщить градом лютим!
Таке захоплення й азарт
Хіба можливо позабути?
А серпень котиться за край,
І виснуть хмари стопудові,
Довкола глянеш - справжній рай,
Що не відтвориш навіть в слові.
ВЕРЕСЕНЬ
Осінній дощик дрібно сіє,
Повзе по небі хмар гряда.
В осики листя золотіє,
Надворі - осінь молода.
Вже перший постріл на світанку
Лунає й губиться в полях.
І догорає до останку
На тлі небес Чумацький шлях.
Повзе ранкова прохолода,
Над лісом сонечко встає.
І усміхається погода,
Живому радість роздає.
Скрізь пахнуть ягоди медово,
Гриби всміхаються з-під віт,
Горить калина пурпурово,
Дивує весь чарівний світ.
Сидять на березі рибалки,
Пірнають смішно поплавці.
А на деревах серед балки
Пісні витьохкують співці.
Жива гармонія природи
Наснагу селить у серця.
Високій миті насолоди
Немає краю, ні кінця...
ЖОВТЕНЬ
Листочок кожен став багряним,
Пожухла встояна трава.
На Сході сонце полум'яним
Промінням мляво виграва.
Вже осінь в повному розгарі,
Хоч літо бабине летить.
Птахи на птичому базарі
Рішають, як їм дальше жить.
Граки розважливо й широко,
Як вчені, ходять по ріллі.
А за далеким, за розтоком
Туман парує із землі.
Знов дикі гуси в своїм вмінні
Кричать прощальні всім слова.
В німім печальнім безгомінні
На серці смута ожива.
Тополя в полі безустанно
Шумить, тріпоче на вітрах.
Ось-ось і зимонька неждано
Навіє нам холодний жах...
Усе відходить й завмирає,
Лише настирливий струмок
Своїм звучанням серце крає
І спонукає до думок.
ЛИСТОПАД
Земля приймає у долоні
Червоне золото як дань.
Уся природа у полоні
Чудових сонячних світань.
Вітри – шалені й вірні слуги –
Ра***ть впевнено скарби.
Дерева гнуться, наче дуги,
Скриплять, мов колесо гарби.
Свинцеві хмари дрібно сіють
Холодні затяжні дощі.
Ліси від стужі леденіють,
Безлисті з'їжились кущі.
Мисливці б'ють качок й бекасів,
Вальдшнепів, горлиць, куликів...
Нелегко вижити цій птасі,
Бо дні у неї нелегкі.
Йде на копитних полювання.
Тримайтесь кози й кабани!
Стрільба від самого світання.
І їм нелегко восени.
Вже підросли малі зайчиська,
Але на них ще не пора.
Іде зима. Вона вже близько.
А жовта осінь догоря...
ГРУДЕНЬ
Усе засипано снігами.
Гуляє в полі заметіль.
Зимі відкриті усі брами,
Яка заходить звідусіль.
Морозить, сковує щодуху,
Ховає корм від всіх тварин,
У цю нестерпну завірюху
Звірок загине не один...
Усі мисливці зранку в полі –
Лисицю б'ють та русака.
Їм на безмежному роздоллі
Потрапить здобич будь-яка!
Копитним теж не здобрувати,
Якщо довкіл - одні стволи.
На те і звір, аби втікати,
Потрібно знати лиш коли.
Та скоро стихне стрілянина,
Бо настає усьому край.
Вже й рідко стрінеться людина.
Живи, наш брате, виживай!
Плодись на славу та на втіху,
Продовжуй свій важливий рід.
Відходить рік. Віншує віху.
Лишає в пам'яті свій слід.
1986
, 2013-03-01 10:38:49 |
|
Оценка: +4
|
|
|
НАЙДЁТСЯ ВСЁ >>>
